Порвняння народу з рллею (що по сут поста як перший рвень розгорнуто метафори) пдкреслю, з одного боку, безпораднсть шукань, х безвихдь, яку посилюють позбавлен над оснн дощ (пор. смислове навантаження осннх дощв у вдомому уривку з повст "Fata morgana" М.Коцюбинського, в якому вони втлюють утому людей, х прагнення до чогось нового), з другого - порвняння "народ, як рлля" спрямоване на передачу непевност людських настров, що у свой цлсност здатн пддаватись поглинути будь-як де взяти х за основу свого буття. Навть у лексикографчному значенн слова "рлля" пдкреслються, що у прямому значенн воно познача "виоране поле" [9, VIII, с.575]. У тлумаченн знаходиться основа витвореного образу, адже це не зайнятий у життвому вимр простр, що може прийняти будь-яке насння дати йому життя. На це й спрямована основна думка поез "Труни в гаях", що свом основним змстом символчною й глибоко експресонстською. Лейтмотивом поетичного малюнку виступа людське почуття у вдносному просторовому вимр з яскраво вираженою гамою надривних почуттв, що передаються через комплекс менних та дслвних метафор. Загалом можна констатувати, що головним кольором ц поез червоний, без називання вживання самого цього слова. Та й навть червоний тут не у свому основному значенн - назв одного з кольорв спектра, "що йде перед оранжевим" [9, XI, с.296], а швидше - наближаться до значення "який став, зробився темно-рожевим вд припливу кров" [9, XI, с.296], хоча назване значення переносним у поез, крм словосполучення "кривавий багнет", набува щоразу власного смислового забарвлення. Взагал гама смислових вдтнкв слова "кров" у метафориц Тодося Осьмачки надзвичайно розмата включа у свою семантичну парадигму значення: 1) кров життя як символ пробудження природи: "Гудуть трамва... дроти з сонця точать м вогненну в колеса кров..." ("Деспотам"); "Кров бризка в небо, зор цвтуть" ("Регт"); 2) кров як уособлення зла: "А з чорних дзьобв кров лопотить об залзо домв" ("У табори"); 3) кров як душа людини з вдчуттями: "Треба, аби ти лиш думи невтомн серця великого кров... щиро й навки рабов вддав" ("Мстеря"); 4) кров як символ думки людини: "...Гарячий мозок пдняли в лгв з дна, з нього кров тече на дальн дал, туди, де кубляться грядущ времена..." ("Скарга"): "Але моя гаряча мря ще кров з мозку не взяла" ("Мря") - в останньому випадку кров познача силу; 5) кров як уособлення смерт: "А шляхами кров огненно димить..." ("Труни у гаях"); це ж значення властиве прикметнику "кривавий": "Стоять у колонах юнацтво, дди..., стоять чекають, коли м ти в рови на бенкети кривав..." ("Псня з Пвноч"); 6) кров як непереможна сила, мць: "Дарма в кров закипли в пн Лицарськ остроги" ("Семен Палй"); 7) кров як психчний стан людини, переживання тривоги: "Од слв його (дврника) у Прокопа здавило в горлянц; нби ... забивши здухвину клубком кров" ("Мщани"); 8) кров як позначення фзичного стану людини: "...глянула в душу вона (черниця) самотинну, радсно рушила кров" ("Молитва").
Основу будь-яко метафори становить порвняння (хоча нколи при аналз порвняння не розкриваться його спрямовансть до метафори спввднесенсть з нею [13]). Поетична метафора Aрунтуться на визначальнй ознац поетичного мистецтва - протиставлення буденного бачення свту небуденному. Звдси й джерелом метафори свдома помилка в таксоном об'ктв.
Подбне смислове навантаження вона ма в народнй псн, в поетв-романтикв М.Петренка, раннього Шевченка та н. Кнь летить - це символ добро змни або якось звстки. Хоча наступне контекстуальне навантаження ц метафори дещо вдмнне, оскльки "...вилетв кнь на гору круту, страшно заржав над городом тим; луни загули над городом тим...", а вдгуку на поклик коня нема. Пдтвердженням порожнеч поста кнцевий рядок поез, в якому пдкреслються безпораднсть активних дй коня, що оцнються як дя особи (спльнсть тльки родово семи - "стота"), оскльки "кнь на гор сичв виклика!" Якщо попередн два образи - лету коня та ржання коня - взамодоповнюють один одного постають як розвиток просторово зорово динамки подй, то протиставлення активно д "коня", в образ якого уособлено постать збудника нацональних дей, мовчанню степв, порожнеч мста викону стилстично зображувальну функцю, спрямовану на вдтворення складно гами людських почуттв, в якй вершинним поста мотив горя смерт рдно земл. Бо в яку хвилину може постати картина "Народ, як рлля, захряс по церквах, дощами рида..", що свою зболенстю яскравстю нагаду вдом полотна художникв експресонств.
Метафора "кнь летить" успадкована автором з народнопсенно творчост й характеризуться зоровою домнантою мнопросторовим вимром, що сприйматься в образ стрли, яка перебува в нестримному лет [1, с.44-67].
Смислове навантаження слова "кров" у поез "Труни у гаях" центральним, оскльки у контекст воно набува значення "смерть", "смуток, жаль, печаль", "життя, народження", "захд, кнець, забуття", причому кожне його вживання характеризуться власним вдтнком. Цього досягнуто уже в п'ятому рядку поез, коли на противагу життстверджувальному мотиву розквту природи, вдображеному в рядках: "¶з блакит пль шляхи розляглись, на боках у них зацвли гречки..." - в людському розво поширються смерть, оскльки "...шляхами кров огненно димить та вихр прядуть свистом веретен пнуться, мов гад, багнетами до хмар, мичку, наче снг, тягнуть з гречок сучать канат через вс поля, купають його на шляху в кров, бо нема дощв з клубкв громв - заснули давно у хмар на хребтах!" У цьому уривку вс слова вжит не у свому власне-мовному вртуальному значенн. Вони набувають стилстично-поетичних вдтнкв, що зумовлено авторським переосмисленням прагненням передати трагедю укрансько земл досягаться несподваним поднанням лексем, накладанням у межах синтагми вдмнних сем, пор. дощ (нестота) заснули (познача у прямому значенн дю стоти) - витворються переносно-метафоричне значення. Трагедя рдного краю яскраво поста через комплекс видових понять типу "худоба реве з дворв на яри...", "Народ, як рлля, захряс по церквах, дощами рида", що разом витворюють стильову цлснсть. У змстовому ряд реалзац тривоги свордну функцю викону лексема "птах" що у свому значенн наближаться до функцонального навантаження слова "ворон" у поетв-символств як утлення зловщо водночас вщо сили: "У гаях горить та злля в'ялить, з сонця осьо вилта птах, та й полетв вн за дик поля... Св на башт птах мсько стни, крикнув один раз: "Труни у гаях!... Люди, уставай!" Крик упав на дно в кручу-глибину на скел грудьми". Птах поста вщуном, тим, хто доносить непримн звстки водночас вн заклика до активно протид. У М.Йогансена смислове навантаження подбного образу грайворона позбавлене такого синкретизму; переважно вн поста як песимст - уособлення безнад туги ("Грайворн-песимст"). Смисловий ряд становлять дв лексеми "птах" "кнь", що в словниковому значенн не мають спльних лексико-семантичних варантв (у частиномовнй семантиц характеризуються спльною родовою семою "стота"), у контекст ж вони наче продовжують одна одну. Бо на заклик птаха "...з-пд пелени срих скель чорно, наче крук, - кнь летить...".
Стилстична манера Тодося Осьмачки видляться на загальнопоетичному загальномистецькому тл не тльки несподванстю власне-авторських тлумачень буденних явищ витворенням нових семантичних парадигм загальновдомих загальнознаних лексем, що в контекст звучать несподвано несуть новтн навантаження, але й загострено-зболеним проникливим баченням людського у нелюдському, пор.: Та мря сть моя розп'ята мати, моя ¶таля, об'днана земля!.. ("Мстеря"); тобто мря - розп'ята мати; Свята уяво, ненько невмируща, ти крик з пожеж про щастя нам, з твого гнзда мистецтво в шкаралущах щодня летить в найближчий храм ("Неминучсть"). Т.Осьмачка у стих метафори часто подну чуттвоспоглядальний принцип з цикловим навантаженням метафоричного образу: Як у цй трун, що лягла пд рв, битая в мороз, скупана в кров - радсть молода - квти степов! У другй трун - мати всх людей, тих замучених, побитих дтей... ¶з грудей стримить кривавий багнет, а на нм горить цвт-рожа важка ("Труни у гаях"). У таких випадках ще раз пдтверджуться семантична основа метафори, в силу чого для реалзац передбачена предикативна позиця цлснсть створюваного образу. У наведеному уривку метафора "мати... скупана в кров" поднуться з авторським образом, прирвненим до писемного образу-символу, "труна", що разом з метафорою спрямований на донесення почуттво глибини зображуваного - трагед укранського села: "...у селах усе гине, як в мшках".
Поетична манера Тодося Осьмачки вирзняться на тл словесно палтри особливстю менно та дслвно метафорики, яскравстю фарб, зболенстю почуттвих симфонй, експресивно-смисловим навантаженням образв, витворенням нових обертонв слв власне-авторською нтерпретацю синтагматики цлих розрядв лексем. Стиль Тодося Осьмачки - це не метафорична мнсть Ленау (хоча подекуди трапляться й вона як супровдна), а швидше чуттво-заглиблена метафористика у Шекспра, поднана з особливостями лексемно-смислового динамзму Гете, гра на смислових вдтнках слова, надання окремим з них специфчного власне-авторського звучання досягнення х випукло-зорового зображення, внаслдок чого вони постають як нос основного змсту твору.
Мета ц розвдки - здйснити аналз метафори як основи художньо-зображальних мовних засобв, виявити, що вдбира поет у свою творчсть з скарбниц укрансько мови як розвива, воскреша прихован здатност рдного слова, показати, як для чого вн це робить. Адже мова - це не просто форма думки, а спосб народження ц думки, тобто вона вддзеркалю свтобачення письменника. Через мову поет висловлю сво авторське кредо, створю ндивдуально-авторську мовну картину свту, бо щось "мцне сильне, з вузловатим корнням у глибин матер-земл, органчне, а не нажироване чуться у цього молодого поета. В Осьмачки так рясно образв, грандозних та заразом надзвичайно простих нештучних, що вони аж його самого побивають, гнтять" [3, с. 642]. Т лексичн скарби, яких у митця так багато, не можуть не вразити, просто зачаровують читача.
Поетичний свт Т.Осьмачки напрочуд розматий як у план тематичних обширв, образотворчого арсеналу, так в галуз органзац врша. Орнтуючись на висок зразки античного мистецтва, неперевершен здобутки середньовчно лрики, торуючи свй самобутнй шлях на тл художнх пошукв ХХ ст. насамперед укранського неокласицизму в особ М.Рильського й М.Зерова, ґ.Маланюка й М.Драй-Хмари, П.Филиповича та Юря Клена, Олега Ольжича та н., Т.Осьмачка став справжнм вртуозом у царин красного письменства.
У небуденност читач переважно шукають знаходять творче кредо майстра слова, а ще частше звертаються до встановлення оригнальност авторського бачення навколишнього свту у його метафорах. Останн справд поста як визначальне поетичного почерку того чи того автора.
Мова дзеркалом думок почуттв народу, скарбницею його сторичного досвду здобуткв. За допомогою мови передаться естафета досвду поколнь вд давнини до сучасност й вд сучасност до майбуття. Мова - нструмент, за допомогою якого людина форму думку й почуття, настрй, бажання, волю та дяльнсть. У мов невичерпн запаси виражальних засобв, як роблять наше мовлення виразним. Це передусм засоби художнього звукового мовлення. Виразнсть включа в себе й образнсть мовлення. Ця його яксть передбача вживання слв словосполучень у незвичайному, метафоричному значенн, що да змогу образно, художньо вдтворити дйснсть.
Метафора - основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки
Володимир Олексенко
| 2 | | | | | | | | | | | | | | |
укрансько даспори)
(Осередку вивчення
Всник Таврйсько фундац (ОВУД) Вип. 5
УВАГА! Запрошумо усх на
Пошук на сайт Пошук в Internet
Всник Таврйсько фундац (ОВУД) Вип. 5
Комментариев нет:
Отправить комментарий